A A A K K K
для людей з вадами зору
Золочівська районна державна адміністрація
Львівської області

Інтервʼю із Ігорем Пелехом, ветераном російсько – української війни, а нині – головним сержантом Золочівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки роти матеріально-технічного забезпечення роти.

Дата: 15.02.2024 12:09
Кількість переглядів: 551

Тема мобілізації — одна з найбільш обговорюваних не лише на Золочівщині, але й по всій країні. Брак інформації та нерозуміння цього процесу зсередини породжує чутки та хвилі обурення серед суспільства. Левова частка працівників територіального центру комплектування є ветеранами, які пройшли не лише бої у 2014-2015 роках, але й багато боїв вже після повномасштабного вторгнення. Про це і не тільки поспілкувались із Ігорем Пелехом, ветераном російсько – української війни, неодноразово відзначеного відомчими військовими нагородами, а нині – головним  сержантом Золочівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки роти матеріально-технічного забезпечення роти.

  • Пане Ігорю, зараз ви працюєте у територіальному центрі комплектування, але донедавна проходили службу в бойових формуваннях. Розкажіть про себе, чим займались до війни та про ваш бойовий досвід.
  • Я народився в селі Білий Камінь на Золочівщині. 29 квітня 2022 року був мобілізований, і службу розпочав у 65-тій новоствореній окремо-механізованій бригаді. До початку великої війни я займався будівництвом і ремонтами. Скажу зі свого досвіду, то 80% всіх військовослужбовців – або будівельники, або аграрії. Я був на посаді командира відділення зенітно-ракетних комплексів. Більше місяця ми пробули на навчаннях, а після цього розпочалися бойові чергування. Насправді, ми не знали, куди нас відправлять. Прибули на запорізький напрямок. У складі 65-тої бригади ми були у напрямку міста Оріхів Запорізької області. 25 червня 2022 року ми поміняли 128-му бригаду, тобто вони поїхали на ротацію, а ми зайняли їхні окопи. Спочатку ми знаходились 500-800 метрів від ворога. Жили в окопах, у бліндажах. Постійні обстріли, жодних наступальних дій, бо спершу ми тримали оборону. Згодом керівництво дало наказ повернути під наш контроль  сусіднє село, яке було з нами поряд. На жаль, зазнали багатьох втрат, у тому бою загинув командир нашого батальйону, командир роти. Згодом, я брав участь у боях за село Роботине (село в Україні, у Токмацькій міській громаді Пологівського району Запорізької області), яке ми звільнили від ворога. І аж до тепер моя бригада цю ділянку утримує. Ми продовжували залишались на тих позиціях аж до нового року.
  • Що для Вас було в той час найважче?
  • Бути під постійним обстрілом. А коли на «нулі» брак  їжі, а найбільшим дефіцитом у нас була вода. Її критично бракувало. Коли виходиш на бойове завдання, то багато з собою не візьмеш. Доводилось ходити під обстрілами 4 кілометри до точки вигрузки – це найбезпечніша відстань, куди могли підвезти продукти та воду.
  • Коли Ви отримали повістку до військкомату, які були ваші дії?
  • Я взагалі не отримував повістки. Мені зателефонували із ТЦК і запитались, чи маю я бажання служити? Після дзвінка я прийшов до військкомату. Спочатку, як було… Я вже не дуже молодий, – посміхається Михайло, – не дуже можу бігати чи виконувати сильні фізичні навантаження. А моя військова спеціальність із часів армії – переносні зенітно-ракетні комплекси, тому попросив, щоб хлопці із військкомату відправили мене служити саме у цій сфері, в якій я маю навики, тому що мав навіть досвід пуску ракет, коли відбував службу. Так і сталось: мене направили у відділення зенітно-ракетних комплексів. Проте на війні завжди бракує піхотинців, і вже згодом мене перевели у мото-стрілецьку роту, де був командиром бойової машини. 
  • Зараз Ви не на лінії зіткнення, але продовжуєте служити. Що стало причиною?
  • У мене контузія. Відчуваю, що це найлегше, що могло статись, дякуючи молитвам моєї сімʼї. На щастя, важких тілесних поранень я не отримав, але тепер зʼявились проблеми зі зором. Під час обстрілів вибухова хвиля відбила мені зорові нерви, у мене часткова втрата зору. Тому в Запоріжжі я пройшов військову лікарську комісію, там мене визнали обмежено придатним. Я вирішив не припиняти роботу, тому подав запит до військкомату з проханням продовжити службу, де буду потрібен. Запит погодили, і 20 листопада 2023 року направили на службу у Золочівський ТЦК.
  • Сьогодні в суспільстві напрочуд негативне ставлення до працівників територіального центру комплектування, породжене страхом чи іншими емоціями. Яка Ваша думка? Скільки у Вас є працівників, які були учасниками війни?
  • 70% складу – обмежено придатні або ті, які отримали травми вже на війні. Є багато людей із 24-ої бригади з пораненнями, травми досить серйозні: хтось втратив око, а хтось – кінцівку. Я це бачу зі своєї точки зору як воїн, бо тут є дві сторони монети: з одного боку, я розумію ставлення, яке породжене страхом, але з іншого – хлопці місяцями сидять, а підмоги немає – це демотивує. Я не можу звинувати нікого, лише чоловіків, які не хочуть йти та ховаються. Я розумію, що це важко, але хлопці в окопах – їм важче і вони чекають підмоги. Щодо військкомату – не треба їх боятися і не треба від них тікати. Не потрібно їх звинувачувати, що вони хочуть когось впіймати. Вони на службі і виконують обовʼязок. Я згідний з тим, що, якщо чоловіки, які самі добровільно не йдуть захищати Батьківщину, їх потрібно кликати. Без мобілізації зберегти країну неможливо!  Важливо зазначити, що ніхто не відправляє з військкомату одразу на “нуль”. Всі проходять мінімум місяць курс молодого бійця на полігоні, після цього ще два тижні за вибраною спеціальністю, наприклад гранатометником чи оператором дронів. Таких людей також дуже багато треба, адже ця війна – це війна технологій також. Потребуємо людей із різних сфер – водіїв, будівельників тощо.
  • Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, які були Ваші перші думки?
  • У той день я, дружина і син сиділи на кухні. І син Роман сказав: “Тато, я йду!”. Я його сам машиною завіз до військкомату. Він пішов першим 24 лютого 2022 року. Спочатку син місяць був у нас на полігоні, а після чого його відправили у Сєвєродонецьк, згодом – Рубіжне. Зараз він служить у Словʼянську. У мене в той час не було інших думок у голові, окрім того, що я також маю йти захищати. Дружина дуже хвилювалась, моментами ображалась, але зрозуміла. Я теж, не вагаючись, пішов боронити державу.
  • Пане Ігорю, що для Вас зараз означає перемога України?
  • Вона однозначно буде, бо стільки полеглих і стільки скалічених хлопців та жінок – за що? Воюємо, щоб програти? Перемога має бути заради тих, хто поліг, і заради тих, хто зараз продовжує боротись. Правда, вона буває різна. Особисто для мене – це вийти на кордони до 24 лютого, а далі можна міркувати ширше. У нас поки недостатньо сили, і нам потрібно більше зброї. Ми недооцінюємо ворога. Країна, яка постійно воює, не може бути слабкою. Нам потрібно більше людей, техніки, дронів зокрема. Чим більше дронів, тим менше люди вступають у бій, але попри це – люди мають йти, якщо хочуть перемоги.
  • Чим хочете займатись, коли закінчиться війна?
  • Думаю, це вам скаже кожен воїн, який зараз на «нулі». Він мріє приїхати додому і просто відпочити, а зараз наші воїни воюють і будуть це робити. Якби не вони, фронт був би пустий, а в нас був би – «рускій мір». Війна не закінчилась, кожен із нас має робити все, аби наближати її завершення... Ми обовязково переможемо, якщо будемо згуртовані та єдині як нація – це ключ до нашої Перемоги! 
  • Дякуємо Вам за захист і за те, що Ви і сьогодні залишаєтесь в строю. Ваша історія це вагомий посил суспільству про  сьогоднішніх військовослужбовців ТЦК і СП.  

 

Фото без опису

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь